Місто Рівне. Адміністративно-територіальний поділ. Сторінки історії
Місто Рівне. Адміністративно-територіальний поділ. Сторінки історії.
Рівне. Більше семи віків пролетіло над ним. Є в історії цього
старовинного українського міста і радісні сторінки, і трагічні. Не раз
на нього нападали вороги. Не раз будівлі Рівного спалахували страшним
вогнем. Але ні кому не вдавалося знищити місто. Працьовиті руки його
жителів відбудовували знищене. Рівне розросталось, і нині воно
перетворилося у адміністративно-економічний центр Рівненської області,
що входить до складу незалежної України
Як же розвивалося місто. Археологічні знахідки доводять нам, що на
території на якій воно розкинулося, прожинали люди в часи мідного віку
(IV – ІІІ тисячоліття до н.е.), ранньої бронзи (кінець III початок II
тис. до н.е.), землеробські та скотарські племена. Римські знахідки –
щит, статуетки І – ІІ ст., - свідчать про зв'язки місцевого населення з
римськими провінціями. Проживало тут деякий час слов'янське плем'я
древлян.
З кінця X ст. територія Рівного в складі Володимирського князівства
була в залежності від Києва, з другої полонини XII ст. - першої
половини XIII ст. входила до складу т.зв. Погорини, яка кілька разів
переходила з рук у руки київських та волинських князів.
З 1200 до 1340 року територія нинішнього міста належала до
Галицько-Волинського князівства. Саме до цього періоду відноситься
перша письмова згадка про Рівне - 1283 рік, коли під цим населеним
пунктом відбулася битва польських та литовських військ.
Після розпаду цього князівства 1340 року територія нинішнього міста в
складі волинських земель відійшла до Великого князівства Литовського.
Адміністративне територія Волині була поділена на три староства.
Територія нинішньої Рівненської області, а в її складі і Рівне,
відійшла до Луцького староста.
Па початку XV ст. Рівне згадується як село луцького землевласника
Дичка, Один з його нащадків Івашко Дичко в 1461 році продав свій маєток
волинському князю Семену Несвицькому за «300 кіп широких грошей
празьких».
А в 1481 році за дочкою князя Несвицького Анастасією переходить Рівне
до Гольшанських і тоді ж король польський і великий князь литовський
Казимір надає поселенню Рівне магдебурзьке право, за яким воно
зрівнялося з іншими містами, що мали своє самоврядування. Найбільш
достойні люди увійшли до складу міської ради. У місті був і свій
лавницький (купецько-міщанський) суд, який розглядав карні та цивільні
справи. XVI ст. Рівне перейшло до
князів Острозьких. Саме тоді місто з'являється на географічних картах,
зокрема на карті, яку склав «батько» польської картографії Бернард
Ваповський. Ця карта вийшла в римському виданні Птолемеєвої «Географії»
(1507-1508 рр.). А у 1554 році Рівне вже зазначено на карті Європи
відомого фламандського картографа Меркатора, а також на картах
Вапеліуса (1555), В.Гродецького (1562), Гастальді (1562), А.Пограбія
(1570), С.Сарницького (1585) та ін.
Після Люблінської унії 1569 року Рівне разом з іншими українськими містами опинилося у складі Польщі як місто Луцького повіту.
Відомо, що за Андрусівським договором 1667 року Україна була поділена
між Росією та Польщею, в результаті чого правобережну Україну, а в її
складі і Рівне захопила Польща.
Тоді Рівне було волосним центром Луцького повіту Волинського
воєводства. Цікаво, що за планом, виконаним в 1765 році варшавським
архітектором Таушером, воно складалося з чотирьох частин (центральної
частини, передмістя Острозького, Волі (економії або комісаріату),
передмістя Дубенського), мало 370 будинків.
У 1793 році Рівне у складі правобережної України увійшло до Російської
імперії і стало окружним (повітовим) містом Волинського намісництва, а
з 1797 року - повітовим центром Волинської губернії.
До складу Рівненського повіту тоді входило ряд, волостей Березнівська,
Висоцька, Вирівська, Деражненська, Дубровицька, Дядьковицька,
Клеванська, Костопільська. Кустинська, Любиковицька, Межиріцька,
Немовицька, Рівненська, Селищанська, Степанська, Стидинськм, Тучинська.
У новоствореному повіті урядові посади займали в основному росіяни,
проводилась широка русифікація краю.
У роки боротьби українського народу за свою незалежність (1917-1920
рр.) рівняни пережили чимало горя. Місто переходило з рук у руки. Його
жителі зазнали немало лиха від польських, німецьких, російських
окупаційних режимів. Не раз будівлі міста охоплювали пожежі.
У 1917 році в Україні, в т.ч. й в Рівному, встановилося двовладдя
Української Центральної Ради та російського тимчасового уряду. У
1917-1918 роках у Рівному працювала повітова народна рада, яку очолював
І.Коваленко, головою міської управи був Ф.Сумневнч. Рівне як повітовий
центр входило до складу Волинської губернії з центром у Житомирі.
4 березня 1918 року згідно із «Законом про новий
територіально-адміністративний поділ України» Рівне мало стати центром
однієї з 30 земель України - Погорини, до складу якої мали увійти
Рівненський, Острозький, Заславський, Кременецький, південна частина
Дубенського і західна частина Старокостянівського повітів. Проте цей
поділ не було втілено в життя у зв'язку з подіями воєнного часу.
На початку квітня 1919 року у місто прибув уряд Української Народної
Республіки, де його 9 квітня було переформовано. Новий уряд очолив
Борис Мартос. Тут же було проведено і реорганізацію Директорії, яку
очолював Симон Петлюра.
Але 24 травня 1919 року місто було захоплено військами
Новгород-Сівереької бригади І-ої української радянської дивізії. У
місті було відновлено органи радянської влади, зокрема почав працювати
ревком. Органи ЧК знищували передову рівненську українську інтелігенцію.
13 серпня 1919 року місто було захоплено польськими військами. 9
вересня воно включається до складу новоутвореного Волинського округу. У
Рівному було створено повітові та міські органи управління.
У роки Української демократичної революції 1917-1920 рр. складний
період переживала Україна, а у її складі і Рівне. Влада тут. як було
сказано вище, часто мінялася. Так. у місті органи Центральної Ради
існували 11,5 місяця (345 днів), гетьманату - 195 днів. Директорії - 6
місяців (180 днів), радянської влади у 1918 році - 22 дні, у 1919 році
- 112 днів, у 1920 році - 47 днів, разом - 181 день.
Проте історичні умови склалися так. що 19 вересня 1920 року польські інтервенти знову захопили місто.
4 лютого 1921 року (ще до підписання Ризького мирного договору)
територію Рівненщини було поділено та включено до складу новоутворених
Волинського та Поліського воєводств Польщі. Рівненській повіт (з
центром у м. Рівне) віднесено до складу Волинського воєводства
(адміністративний центр - м. Луцьк).
Головним органом міського самоврядування м. Рівного в 20-30-ті роки
магістрат, будинок якого стояв приблизно на тому місці, де нині
розташоване кафе «Олеся».
А після приєднання Західної України до Української РСР Указом Президії
Верховної Ради СРСР від 04.12.1939 р. створено Ровенську область з
центром у м. Ровно. Місто одночасно стало центром Ровенського району.
28.06.1941 р. Рівне захопили гітлерівці. 03.07.1941 р. у місті було
створено управління Рівним. Головою міської управи став фармацевт
Полікарп Бульба. Професора (вчителя) гімназії Івана Сав'юка було
призначено другим посадником, правника Сергія Іллюка - першим членом
управи, Назара Шевчука другим.
20 серпня 1941 року значна частина українських земель була включена до
складу т.зв. рейхскомісаріату «Україна» з центром у м.Рівне.
Рейхскомісаріат «Україна» з територією в 339,2 тис. км2 був поділений
на 6 генеральних округ, серед них була генеральна округа Волині і
Поділля. До неї було включено Рівненську, Волинську,
Кам'янець-Подільську області, а також південні області нинішньої
Білорусі, де проживало українське населення. Центром цієї округи стало
місто Рівне і складалася вона з 24 округ (гебітів).
У склад Рівненського гебіту входили райони: м. Рівне - місто, Рівне -
сільський, Олександрія, Гоща, Клевань, Корець, Межирічі, Мізоч, Остріг,
Здолбунів - місто, Здолбунів -сільський, Тучин. Площа гебіту складала
3634 км2, населення - 175 401 чол.
31 серпня 1941 р. у Рівному було створено Українську раду довір'я на
Волині, яку очолив Степан Скрипник (згодом патріарх УАПЦ Мстислав). До
її складу увійшло 23 члени, і серед них такі визначні люди Рівненщини,
як письменник Улас Самчук, один з організаторів УПА на Волині Ростислав
Волошин, відомий діяч ОУН уродженець Клеваня Олександр Бусел та інші.
Але фактично влада у Рівному, як і на всій окупованій території,
перебувала в руках фашистів. Поліційну та господарську владу тут
здійснювали окружні та міські комісаріати, в т.ч. й у Рівному.
У Рівне прибули сотні гітлерівських чиновників різних рангів:
комісарів, інспекторів, фюрерів і т.д., які не лише дотримувалися вимог
гітлерівського окупаційного «нового порядку», але активно виявляли
ініціативу в грабежі матеріальних і культурних надбань. Цей апарат
цивільної адміністрації разом з органами СС і поліції підкорявся
рейхсфюрерові і шефові німецької поліції. Окупанти мали у своєму
розпорядженні різноманітні поліційні сили, які слідкували за порядком.
Їх основним завданням було утримання населення окупованих територій у
послуху і ліквідація всіх спроб опору.
Саме ці органи чинили страшні злочини. Так, у місті за далеко не повними даними знищили 121 тисячу мирних людей.
Після 2 лютого 1944 року, коли у місто увійшла червона армія, у Рівному
та на Рівненщині відновлюються обласні, міські та районні органи.
Назавжди в історію міста увійшла постанова Президії Верховної Ради
Української РСР № 1183-ХІІ «Про приведення назви міста Ровно і
Ровенської області у відповідність до правил українського правопису»
(1991), згідно з якою місто Ровно іменувалося Рівне, а область -
Рівненська.
Сучасна центральна частина мiста Рiвне (200? рiк)
Отже, протягом віків адміністративно-територіальний поділ території, на
якій розташоване місто Рівне, пройшов складний і нелегкий шлях. Адже ця
територія входила до складу Української Держави (ІХ ст. - 1341),
Козацьке-гетьманської держави (1648 - кінець ХVIII ст.), державного
відродження України (1917-1920 рр.). В останні періоди територія міста
була під пануванням іноземців-загарбників (польських, російських,
німецьких, російсько-більшовицьких), які, захопивши наш край,
встановлювали свій окупаційний режим, спрямований на запровадження й
утримування своєї влади.
перша письмова згадка про Рівне - 1283 рік, коли під цим населеним
пунктом відбулася битва польських та литовських військ.
У 1793 році Рівне у складі правобережної України увійшло до Російської
імперії і стало окружним (повітовим) містом Волинського намісництва, а
з 1797 року - повітовим центром Волинської губернії.
4 лютого 1921 року (ще до підписання Ризького мирного договору)
територію Рівненщини було поділено та включено до складу новоутворених
Волинського та Поліського воєводств Польщі. Рівненській повіт (з
центром у м. Рівне) віднесено до складу Волинського воєводства
(адміністративний центр - м. Луцьк).
